Методи викладання: як стати ефективним учителем
Новий звіт Саттон Траст (Sutton Trust improving social mobility through education – провідна організація Великої Британії, що займається питаннями підвищення соціальної мобільності освіти, фінансує більше двохсот програм на замовлення 140-а наукових установ, ‑ пер.) наводить докази успішних методів викладання.

Питання про те, як стати добрим учителем, завжди було предметом дискусій. Така постановка питання створює досить багато проблем, оскільки просто не існує, та й не може існувати універсального рецепту для успіху вчителя, тому що різні підходи спрацьовують тільки в конкретних фахівців і для певних учнів класу.

Саттон Траст установлено, що популярні в освіті методи навчання, такі як надмірна похвала й заохочення учнів або надання їм можливості самим відкрити для себе ключові знання, насправді не дають високих позитивних результатів.

Як захистити дітей від кібернасильства

Батьки, якщо ви вважаєте, що ваша дитина використовує придбаний вами комп'ютер нового покоління для розвитку інтелектуальних здібностей, подумайте ще раз. У наш час наймоднішою течією серед дітей стає використання клавіатури для відправки через Інтернет огидних, ненависницьких і наклепницьких повідомлень про своїх однолітків. Насильство, колись обмежене ігровим майданчиком, зараз переходить у віртуальний простір, у мобільні телефони та планшети, стаючи при цьому все більш серйозним і технологічним. Що слід зробити батькам, якщо їхня дитина піддається кібернасильству (кібербулінгу)?

У першу чергу батькам необхідно усвідомлювати, наскільки поширене кібернасильство в наші дні. Колись ми думали, що повинні захищати дітей від дорослих злодіїв в Інтернеті, а тепер розуміємо, що повинні захищати дітей один від одного.

Кібернасильство найбільш поширене серед учнів середніх класів, але стає поширеним і серед дітей молодшого шкільного віку. Діти сьогодні добре розуміються на комп'ютерах, і батьки повинні значно пильніше відстежувати поведінку, спрямовану на умисне заподіяння болю або залякування іншої людини. Дві найбільші помилки, яких припускаються дорослі, – це не прийняття всерйоз скарг дітей на кібернасильство й потурання знущанням.

Існують деякі конкретні способи захисту дітей від знущань у кіберпросторі. Батьки повинні тримати синів і дочок на короткому «електронному повідцю» і бути більш обізнаними з течіями та напрямками віртуального простору. Це не контроль, це добрі виховні навички. Ось що слід зробити батькам, якщо їхня дитина піддалась кібернасильству.

• Проводьте бесіди. Якщо ваша дитина не каже про кібернасильство, це ще не означає, що вона не постраждала від нього. Почніть обговорення таким чином: «Що інші діти кажуть про...», «Що ти чув про?..». Нехай ваша дитина знає, що ви в курсі останніх трендів, ви напоготові і проводите достатньо часу за комп'ютером для того, щоб володіти потрібною інформацією.
• Прищеплюйте загальнолюдські цінності. Відмовтесь від думки, що ваша дитина поступово зрозуміє сама, чому кібернасильство – це жорстоко й неправильно. Знайдіть час для пояснень: «У нас удома ми віримо в доброту. Я розраховую, що ти станеш доброю людиною». Чітко та зрозуміло пояснюйте свої цінності.
• Копайте глибше. Якщо кібернасильство триває, повідомте про це посадовим особам школи або зверніться в органи правопорядку. Відстежуйте, фіксуйте факти насильства, щоб розробити план порятунку вашої дитини: як часто це відбувається, коли, де і хто це робить?
• Установіть чіткі «комп'ютерні» правила. «Ніколи не відправляй по телефону, у соцмережі, через веб-сайт або електронною поштою образливі повідомлення», «Ніколи не пиши того, що ти не хотів би почути на свою адресу».
• Зберігайте докази кібернасильства. Скажіть дитині, що коли вона коли-небудь отримає образливе, наклепницьке, ненависницьке повідомлення, його необхідно зберегти або роздрукувати. Вам це повідомлення може знадобитися, щоб викрити розбишаку або надати докази його батькам.
• Перешкоджайте подальшому спілкуванню. Якщо ваша дитина стала жертвою кібернасильства, поміняйте номер телефону або адресу електронної пошти та зверніться по допомогу до вашого провайдера. У випадку погроз насильства й вимагань зверніться до правоохоронних органів.
• Слідкуйте за комп'ютером. Установіть ваш комп'ютер на видному місці, подалі від кімнати дитини.
• Вимкніть з мережі. Якщо ваша дитина використовує мобільний телефон, комп'ютер, автовідповідач або факс для розсилки брудних пліток чи ненависницьких повідомлень, відберіть у неї цю електронну іграшку або просто витягніть вилку з розетки.
• Навчайте дитину рішучості, наполегливості та навичок асертивності*. Дослідження доводять, що впевнені в собі діти, які володіють навичками асертивної поведінки, рідше стають об’єктом розбишак. Також доведено, що найчастіше об'єктом кібернасильства стають діти з поведінкою жертви, а не діти, які відрізняються від своїх однолітків своїм зовнішнім виглядом чи поведінкою. Тому озбройте дитину стратегіями знешкодження бешкетників, а потім навчіть застосовувати ці стратегії на практиці самостійно.
• Приймайте дитину всерйоз. Кібернасильство може суттєво травмувати, тому дитина потребує вашого співчуття та підтримки. Уважно спостерігайте за дитиною й намагайтесь розпізнавати емоційні сигнали, які вона посилає вам. Не дозволяйте вашій дитині стати жертвою.

​* Асертивність – поведінка, що поєднує внутрішню силу та ввічливість у ставленні до оточуючих. Це здатність у ситуації зовнішнього тиску коректно відстоювати свої інтереси та свою лінію поведінки, спокійно казати «ні» тому, що вас не влаштовує, і продовжувати в соціально прийнятній формі ефективно наполягати на своїх правах.

Оцініть публікацію

В Україні завершилось проведення ЗНО
23 червня оголошенням результатів зовнішнього незалежного оцінювання завершено проведення основної сесії тестування в 2017 році.
Усього було проведено тестування з 12 навчальних предметів. Усі результати тестування розміщені на інформаційних сторінках учасників.
Учасники тестування мають можливість завантажити зі своєї інформаційної сторінки скан-копії бланків відповідей, які вони заповнювали під час роботи над завданнями тестів.
Ті учасники зовнішнього оцінювання, які виявили бажання вступати до вищих навчальних закладів використовуватимуть отримані результати під час проведення вступної кампанії. Абітурієнти можуть роздрукувати інформаційну картку з результатами тестування.
Також Українським центром оцінювання якості освіти центру оприлюднено таблиці переведення тестових балів у рейтингову оцінку за шкалою 100–200 балів і таблиці відповідності тестових балів оцінкам рівня навчальних досягнень за шкалою 1–12 балів з усіх тестових предметів.
Школи вже отримали відомості державної підсумкової атестації та можуть видавати своїм випускникам атестати про здобуття загальної середньої освіти.
Ті учасники, які з об'єктивних причин не мали можливості взяти участь у основній сесії ЗНО, зможуть пройти тестування в ході додаткової сесії, яка відбудеться з 3 до 12 липня.
Вступна кампанія 2017 року розпочнеться 12 липня. Із цього дня вищі навчальні заклади розпочнуть прийом від абітурієнтів документів для вступу в електронній та паперовій формі.
Реєстрація електронних кабінетів вступників та завантаження додатків до документів про повну загальну середню освіту розпочнеться 29 червня.

У нашому суспільстві полюбляють ідеалізувати дитинство та підлітковий вік, нарікаючи на те, що лише доросле життя сповнене справжніх турбот, реальних проблем, стресу та переживань. Але дуже часто це зовсім не так. І переконати вас у цьому сьогодні спробує Джон Ніколс — дописувач видання The Washington Post та помічник директора з розвитку лідерства у міжнародній школі Nord Anglia Education.

_______

Я — тато чотирьох дуже терплячих підлітків, двоє з яких досі живуть зі мною. Вони відповідають на мій потік «татівських жартів» насмішкуватими та співчутливими усмішками. Коли я несхвально порівнюю їхні музичні смаки з золотою добою класичного року 1970-х, вони ставляться до цього терпляче та лише зрідка закочують очі. Та одного разу їхнє терпіння луснуло, коли я виголосив розлогу промову про те, яким легким є їхнє життя порівняно з моїм існуванням у постійному стресі. Я сказав, що не був би проти помінятися!

Попри те, що я живу в одному домі з цими молодими людьми, щодня спостерігаючи їхні злети та падіння, я й не усвідомлював більшість із часом невидимих тисків — біологічних, соціальних і психологічних, — які надзвичайно ускладнюють життя підлітків у 21 сторіччі.

 
Як допомогти дитині досягти успіху у школі
Усі батьки бажають, щоб їхні діти добре вчились у школі. Проблема не в тому, що батьки не здатні допомогти дитині добре вчитися. Зрештою, небагато хто з нас має досвід або є фахівцем у питаннях освітніх методик чи дитячої психології. Просто батьки не знають кращого способу допомогти своїй дитині. У цій статті запропоновано деякі поради про те, як можна покращити ймовірність успіху вашої дитини у школі. Пам'ятайте: для високої результативності ці методи вимагають часу й терпіння, – не очікуйте дива за один вечір.

Одинадцятирічний школяр, Тимофій Дрогин, спікер конференції «Завтра на ім’я», висловив свою думку – чому діти перестають любити школу і не хочуть вчитися.

1. УЧИТЕЛЬ
Коли ви тільки приходьте до школи, вам тут же намагаються вселити страх. Один з них – це боязнь вчителя.

2. СТРАХ ОЦІНКИ
Після першого страху розвивається страх оцінки. А потім страх покарання батьками, директором школи. У школі не дивляться на те, ким ти є, тебе судять тільки за твоїми оцінками.

3. СТРАХ ПОМИЛКИ
Ще один страх – це страх зробити помилку. Школа не вчить тому, що помилятися можна і потрібно, адже тільки так ти можеш навчитися чомусь.

4. ГЛУЗУВАННЯ
Ще одна причини – глузування однокласників. І часто це вина вчителів, які виставляють дітей на посміховисько, вказуючи їм, що вони роблять щось не так добре, як їхні однокласники. Для них оцінка важливіше учня. Я ходив в дитячий клуб творчості, я навчився плести з бісеру, ліпити з тіста, робити браслети зі шкіри та багато чого іншого. І коли вихователька з мого гуртка прийшла в мою школу запропонувати майстер-клас і розповіла про мої досягнення, то завуч здивувалася: «Тимофій? Такого бути не може!”.

5. БЕЗГЛУЗДИЙ ОНЛАЙН
Ці тести, які дають на уроках, неймовірно безглузді, тому що в них немає варіанту своєї відповіді. Дитина, щоб отримати хорошу оцінку, намагається вгадати один варіант відповіді із запропонованих, але ж у нього може бути своя думка, яку він не може написати. Я не думаю, що настане час, коли всі будуть пам’ятати всі столиці світу, все, що написав Тарас Шевченко, квадратний корінь з п’яти. Мені здається, якщо людина чимось зацікавиться, то він дізнається більше, ніж дитина за 10 років школи. І якщо йому знадобляться знання з інших областей, то він з легкістю зможе їх отримати.

6. ОБСЯГ ДОМАШНІХ ЗАВДАНЬ
Я читав, що немає ніяких доказів, що домашні завдання впливають на успішність і освіту дітей. Одного разу мені задали таку кількість завдань з англійської, що після трьох годин,  я встав і не зміг розігнути шию. Мене відвезли в травмпункт, і цілий тиждень я ходив в шийному корсеті.

7. ЗАБОРОНА НА УНІКАЛЬНІСТЬ
У школах дуже не люблять, коли хтось відрізняється від інших. Це починається з учителя, передається учням і залишається з ними на все життя.

8. ШКОЛА НЕ ВЧИТЬ БУТИ ЩАСЛИВИМ
Я читав, що коли Джону Леннону з The Beatles було п’ять років, мама йому сказала, що найголовніше в житті – бути щасливим. Потім він пішов в школу і його запитали там: «Ким ти мрієш стати в житті?». Він відповів: «Щасливим». Йому сказали: «Ти не розумієш завдання». На що він відповів: «Ви не розумієте життя».

9. ШКОЛА НЕ ВЧИТЬ ПРАЦЮВАТИ З ІНФОРМАЦІЄЮ
Наприклад, я дивлюся канал на YouTube, де вчитель фізики легко і захоплююче розповідає матеріал. Читання або перегляд таких ресурсів може замінити десятки нудних уроків.

10. ШКОЛА НЕ ГОТУЄ ДО ДОРОСЛОГО ЖИТТЯ
Школа – це підготовка до дорослого життя. Але вона не вчить, ні як зберегти і збільшити дохід, ні як отримати його, ні, взагалі, як заробляти. Я вважаю, що головним предметом у школі міг би стати предмет, на якому б нас вчили розуміти один одного. Адже вміння спілкуватися – найважливіше.

Мобільна залежність у підлітковому віці

Ваша дитина останнім часом стала неспокійною й метушливою? Гарний настрій у неї з'являється тільки тоді, коли вона тримає в руках мобільний телефон або планшет? Вона не може зосередитися, а її успішність у школі падає? Якщо ви відповіли позитивно хоча б на одне з цих питань – вірогідно, у вашої дитини є мобільна залежність.
Останнім часом мобільні пристрої відіграють величезну роль у житті підлітків. Мобільний телефон й планшет стають для них джерелом розваг, дають відчути себе супергероями, підвищують рівень адреналіну. У той же час підліток стає залежним від ґаджетів й більше не може без них обходитися. Настрій підлітка безпосередньо залежить від мобільних пристроїв. Без них він більше не може повноцінно насолоджуватися реальним життям.
Найнебезпечніше в такій ситуації – несерйозне ставлення батьків до цієї проблеми, які починають звертати на неї увагу тільки тоді, коли в дитини з'являються явні ознаки залежності, як при алкоголізмі й наркоманії.
Симптоми мобільної залежності
Мобільна залежність заважає дитині досягати її життєвих цілей. Вона перетворює підлітка на ледачу людину, яка нудьгує та бачить єдиний сенс свого існування у використанні ґаджетів. Зверніть особливу увагу на поведінку дитини.
Про існування мобільної залежності у вашої дитини варто задуматися при наступних ознаках:

• Крім мобільних пристроїв у підлітка немає інших інтересів, а ті заняття, які йому подобалися раніше (наприклад, ходити в кіно або грати у футбол), більше не викликають інтерес.
• Він постійно сперечається, щоб довше пограти на смартфоні або планшеті. У суперечках підліток завзято відстоює свою позицію й не може об'єктивно дивитися на ситуацію.
• Дитина виглядає засмученою, коли не має доступу до свого мобільного аккаунту, й радіє, коли отримує доступ.
• Вона обманює про те, скільки часу грала з мобільним пристроєм.

Побічні ефекти мобільної залежності
Мобільні технології об'єднують країни й різні групи людей. З іншого боку, мобільна індустрія відповідальна за те, що ізолювала підлітків від зовнішнього світу, зробила їхнє життя сірим і самотнім. Така залежність для підлітків загрожує серйозними наслідками:

• Ожиріння. Постійне використання ґаджетів веде до сидячого способу життя. Підлітки днями безперервно сидять на дивані, харчуючись фаст-фудом у перервах між іграми. У довгостроковій перспективі це призводить до нестачі фізичної активності та ожиріння. У свою чергу, ожиріння може стати причиною серцево-судинних захворювань, цукрового діабету або артриту.
• Агресивність. Недавні дослідження показали, що підлітки, які багато грають у жорстокі, агресивні ігри на мобільних пристроях, схильні проявляти агресію у ставленні до однолітків. Також вони схильні до грубого й неввічливого ставлення до вчителів.
• Проблеми з поведінкою. Батьки дітей з мобільного залежністю часто зіштовхуються з безліччю неприємних ситуацій: діти ображають один одного, підглядають паролі батьків й таємно їх використовують. Переглядають заборонені сайти, а коли втрачають до них доступ, намагаються отримати його назад, використовуючи паролі батьків. Щоб отримати доступ до комп'ютера, брешуть батькам, що їм потрібен Інтернет для підготовки до уроків. Замість цього вони грають у комп'ютерні ігри. Коли дитині кажуть встати з-за комп'ютера або відкласти мобільний пристрій, у неї відбуваються спалахи гніву. Також діти постійно змагаються за право посидіти за комп'ютером або пограти на планшеті.
• Порушення сну. Мобільні пристрої заважають нормальному режиму сну в дітей. Постійне смс-листування займає в них частину нічного часу. Тому вдень діти можуть відчувати себе втомленими. У них спостерігаються проблеми з концентрацією, через що знижується успішність у школі.
• Проблеми у стосунках з тими, хто їх оточує. Стаючи все більш залежними від мобільних пристроїв, підлітки прагнуть володіти найсучаснішим ґаджетом, незалежно від його вартості. Тому залежний підліток стає більш меркантильним у стосунках. У суспільстві, де цінується взаємодопомога й безкорисливість, він часто відчуває себе самотнім. Йому важко заводити нових друзів, він віддаляється від сім'ї та близьких людей.

Як подолати мобільну залежність
Мобільна залежність «убиває» весь вільний час підлітка. Але суперечки й аргументи не дають належного результату. Для подолання мобільної залежності необхідний цілісний конструктивний підхід, який допоможе підлітку почати жити за новим розпорядком.
Почніть з таких заходів:

• Не вступайте з підлітком у суперечку, чітко встановіть часові межі, коли він може користуватися ґаджетом. Якщо підліток просить посидіти за комп'ютером на годину довше – скажіть йому, що завтра він зможе грати на годину менше. Слідкуйте, щоб установлені обмеження чітко виконувалися.
• Заохочуйте дитину, якщо вона чесно дотримується встановленого розкладу.
• Проводьте час із дитиною. Якщо ви бачите, що вона відчуває себе самотньою або нудьгує, запропонуйте їй разом погуляти в парку. Під час прогулянки вимкніть свої мобільні пристрої та приділіть увагу дитині.
• Якщо в результаті всі докладені зусилля не принесуть належного результату, зверніться до психолога, який зможе запропонувати більш професійний підхід до вирішення проблеми. Зазвичай робота психолога з мобільною залежністю дитини складається з трьох складових: навчання здорового використання мобільних пристроїв, розвиток життєво важливих навичок та здоровий спосіб життя.

Якщо ви хочете відучити дитину від пристрасті до мобільних пристроїв – придивіться до власної поведінки. Можливо, ви побачите причину, через яку дитина втікає у віртуальний світ. Покажіть дитині світ, який існує за межами монітора її планшета. Дозвольте їй відчути радість й задоволення від простих речей.

Триместри в школі 2017-2018 – це відносно нова, досить малозвична нашим дітям форма організації навчального часу. На відміну від звичайної при такій системі час навчання розподіляється рівномірно, тобто ділиться на рівні частини і проміжки між навчанням і відпочинком практично однакові. На думку фахівців, така організація навчального процесу допомагає правильно розподілити навантаження на школярів, не викликаючи перевтому навіть у учнів початкової школи.

У триместровій системі навчання всього шість навчальних періодів – триместрів і шість періодів відпочинку – канікул. Тривалість кожного триместру – п’ять або шість тижнів, тривалість канікул – тиждень, виняток становлять двотижневі новорічні та тримісячні літні канікули.

Канікули в школі 2017-2018 по триместрах

Мабуть, не такого школяра, хто не чекає з нетерпінням канікул. І відмінники, і двієчники з однаковим натхненням рахують дні до початку довгоочікуваного відпочинку. І напевно більшість учнів починає відлік буквально з перших навчальних днів. На сьогоднішній день попередній розклад шкільних канікул по триместрах на 2017-2018 навчальних рік виглядає наступним чином: п’ять (іноді шість) тижнів занять чергуються з тижнем відпочинку.

• 1 триместр/осінні канікули – з 2 по 8 жовтня включно;
• 2 триместр/осінні канікули 2 етап – з 17 по 23 листопада включно;
• 3 триместр/зимові канікули – з 27 грудня по 8 січня включно;
• 4 триместр/зимові канікули 2 етап – з 21 по 27 лютого (іноді ці канікули носять назву весняних);
• 5 триместр/весняні канікули – з 10 по 16 квітня включно;
• 6 триместр/літні канікули – з 1 червня по 31 серпня включно.

Дисциплінування дітей: помилки батьків

Отже, ви намагаєтесь примусити вашу дитину припинити знущатись над однолітками чи обманювати, шахраювати, ігнорувати вас або огризатись, але поки що не домоглись великих успіхів. Ви пробували погрожувати, сварити й навіть благати дитину, але нічого не допомагає. Ви просто губитесь у здогадах, як зробити правильно. Як примусити її припинити поводитись погано раз і назавжди? Перше, що ви повинні зробити, це переосмислити свій підхід до дисципліни.
Поведінки вчать, тому у вашому випадку, можливо, ви просто забули навчити дитину поводитись належним чином. Батькам необхідний конкретний план перетворень, призначений для виправлення поганої поведінки своїх дітей. Але, перш ніж ви зможете його реалізувати, ви повинні зрозуміти, що робите неправильно, і чому це розцінюється саме так.

Поширені помилки:

• Батьки думають, що погана поведінка – це просто етап дорослішання. Погана поведінка не проходить із часом. Майже завжди необхідне батьківське втручання. Чим довше батьки зволікають, тим більше ймовірність того, що така поведінка увійде у звичку дитини. Тому не називайте погану поведінку етапом, зупиняйте будь-які її прояви вже на початковій стадії.
• Батьки не подають хороший приклад для наслідування. Наша поведінка має великий вплив на поведінку дітей. Адже вони копіюють те, що бачать. Тому, перш ніж планувати зміну поведінки своєї дитини, серйозно погляньте на свою власну.
• Батьки уважно не прицілюються до поганої поведінки. Найкраще працювати над покращенням одночасно тільки одного (у крайньому разі не більше двох) прояву поганої поведінки. І чим конкретніше план покращень і перетворень, тим краще. Не кажіть: «Дитина погано поводиться». Замість цього загостріть свою увагу на певному типі поведінки, який ви хочете усунути: «Дитина сперечається, просторікує». І тоді перевтілення буде більш успішним.
• У батьків відсутній план, як припинити прояви поганої поведінки дитини. Після того як батьки визначили, у чому полягає погана поведінка дитини, для того, щоби припинити її прояви, їм необхідний чіткий план перетворень. Він повинен включати такі пункти: 1. Спосіб звертати увагу на погану поведінку малюка. 2. Чітко визначати спосіб виправлення. 3. Визначати тип необхідної поведінки. 4. Установлювати чіткі наслідки повторення проявів поганої поведінки дитини.
• Батьки не вчать дитину правильної поведінки. Поведінка не змінюватиметься, якщо не навчити дитину нової відповідної поведінки. Подумайте про це: якщо ви кажете дитині припинити вести себе певним чином, як інакше вона буде поводитись, якщо не знає альтернативних варіантів поведінки. Швидше за все, вона повернеться до використання старого недостойного, але апробованого варіанту.
• Батьки борються поодинці. Велика помилка! Якщо ваша дитина погано поводиться при ставленні до інших своїх наставників: чи це ваш чоловік, бабусі й дідусі, учителі, вихователі в дитячому саду, тренери, вожаті чи няні, ваш план перетворень необхідно втілювати спільно. Чим тісніше ви працюєте разом, тим швидше ви припините прояви проблемної поведінки.
• Батьки не дотримуються плану досить довго. Для навчання новим поведінковим звичкам необхідний, як правило, мінімум двадцять один день методичної практики. Батьки повинні взяти на себе зобов'язання змінити погану поведінку дитини, а потім реалізувати план перетворень, принаймні протягом трьох тижнів. Тільки тоді вони побачать зміни в поведінці дітей.

Кожній дитині потрібен свій підхід, своя найбільш ефективна методика вивчення таблиці множення. У цій статті будуть розібрані кілька основних прийомів і способів вивчення.

Це важливо! У першу чергу слід роз'яснити дитині суть дії множення. Як правило, діти, що починають вчити таблицю множення вже мають поняття про елементарні арифметичні дії, типу додавання і віднімання. Саме ці знання дитини допоможуть вам пояснити принцип множення: 2 помножити на 3 означає скласти 3 рази число 2, тобто 2 + 2 + 2. Дитина повинна добре це усвідомлювати, щоб надалі уникнути багатьох труднощів і нерозуміння у вивченні таблиці множення.

Вчимо таблицю множення граючись

У будь-якому навіть рутинному процесі, яким є і вправи для вивчення таблиці множення, повинен обов'язково бути присутнім елемент гри, він необхідний для дітей! Навчання із залученням ігрових прийомів змусить дитину вникнути в завдання, по-справжньому зацікавитися множенням і забути про небажання вчитися. Одне з головних правил запам'ятовування говорить: цікаве запам'ятовується краще і швидше. Якщо ви зможете пробудити інтерес дитини до множення, ви вже зробите половину справи!

Гра таблиця множення (картки)

Однією з популярних ігор вивчення таблиці множення, є гра в картки.
Суть цієї ігрової таблиці множення полягає в тому, що дитина у випадковому порядку витягує картку зі стопки і бачить на кожній картці приклад множення без відповіді (наприклад, 7x7 =? Або 3x8 =?). Якщо вона дає правильну відповідь, то картка «виходить з гри», а якщо відповідь невірна, то картка повертається вниз стопки, і може бути витягнута знову. Гра продовжується до тих пір, поки не закінчаться всі картки, тобто поки дитина не дасть правильну відповідь на всі приклади. Коли карток залишається мало, як правило, це важкі приклади, які дитина вже намагалася вирішити, то шляхом повторення вони досить легко запам'ятовуються, особливо коли в процесі гри у дитини з'являється азарт.

Цю гру іноді називають «тренажер таблиці множення»

Весь ігровий процес можна проводити етапами, залежно від вчиненого матеріалу. Наприклад, можна почати свій імпровізований урок з карток «таблиці множення на 2», а потім розбавляти їх новими вивченими прикладами. Варіантів гри безліч, в чому ви можете переконатися самі.

Крім того, внести елемент гри у вивчення таблиці множення ви зможете, використовуючи всілякі програми, онлайн-ігри, спеціальні звукові плакати та багато іншого, що без проблем можна знайти в інтернеті. Але гра «картки для запам'ятовування таблиці множення» є найбільш простим і ефективним способом вивчити піфагорову таблицю.

Вивчення таблиці множення: з чого почати?

Якщо ви тільки починаєте навчати свого малюка навичкам множення, то можна порекомендувати вам спробувати наступні прийоми (пройти наступні етапи).

Відразу поясніть дитині найбільш прості і тривіальні приклади з таблиці множення, які вона зможе вирішити без будь-яких проблем. Дитина може злякатися самого вигляду таблиці множення. Ви відразу повинні дати їй відчути, що не все так складно. І вже частину таблиці він може вирішити самостійно:

1. Множення на 1 завжди дає те ж саме число, яке ми множили на 1.
   Наприклад, 1 * 1 = 1, 2 * 1 = 2, 3 * 1 = 3, і навіть мільйон на 1 дорівнює мільйон.
2. Множення на 10, це те ж саме, що просто приписати нулик до числа.
   Скільки буде 2 * 10? Правильно, 2 з ноликом, тобто 20.
3. Вивчивши таблицю множення на 1 і на 10, дитина повинна зрозуміти, що вона тепер знає повністю крайні стовпці і рядки таблиці множення.
4. Таблиця множення на 2 зазвичай дається дітям досить легко.
   Множення на 2 рівнозначно простому додаванню двох однакових чисел. Якщо ви вчите свою дитину таблиці множення, то, швидше за все, вона вже вміє складати невеликі числа і з множенням на два впорається без проблем.
5. Зміна множників.
   Іншим важливим правилом множення, яке зазвичай зрозумілий дорослому, але не завжди зрозумілий дитині є переставний закон множення. Простіше кажучи: від перестановки множників добуток не змінюється. Іншими словами, вивчити таблицю множення легше, знаючи що: 2 * 3 - це те ж саме, що 3 * 2.

Погодьтеся, виглядає вже непогано. Дайте зрозуміти вашій дитині, що таблиця множення не така вже й складна і велика.

Цілеспрямоване запам'ятовування

Після того, як ваша дитина освоїла найпростіші значення таблиці множення, можна приступати до більш складних множників. Тут важливо використовувати і елементи гри, і багато інших корисних прийомів запам'ятовування: асоціації, повторення, ділення на частини, завдання для перевірки, застосування на практиці.

Краще йти по порядку, і не намагатися вивчити все відразу. Почати краще з квадратів і множення на 3 і 4, поступово переходячи до решти чисел.

Квадрати чисел

Квадратом числа називається множення цього числа на самого себе. У таблиці множення є всього 10 квадратів, які потрібно запам'ятати. Квадрати до прикладу «шість на шість - тридцять шість» зазвичай запам'ятовуються на ура, і наступні 3 квадрати зазвичай теж не викликають особливих труднощів. А 10 на 10 - буде сто, це ми вже проходили раніше на попередніх уроках.

Таблиця множення на 3

Саме на цьому етапі можуть виникнути перші складності. Якщо так сталося, що дитина не може запам'ятати якісь значення, то саме час почати використовувати картки. А якщо це не допомагає, і ви знаєте, що у вашої дитини гуманітарний склад розуму, то можете спробувати спеціальні вірші для запам'ятовування таблиці множення.

Таблиця множення на 4

Тут також можете використовувати картки і вірші. Крім того, дайте дитині зрозуміти, що множення на чотири - це те ж саме, що і множення на 2 і ще раз на 2.

Таблиця множення на 5

Множення на п'ять зазвичай дається просто. Інтуїтивно дитині стає зрозуміло, що всі значення цього множення розташовані через 5 один від одного і закінчуються або на 5, або на 0. Всі парні числа, помножені на 5, завжди закінчуються на нуль, а непарні - закінчуються на 5.

Таблиця множення на 6, 7, 8 і 9

Є певна особливість вивчення складних прикладів з таблиці множення. Якщо дитина вивчила квадрати, а також таблицю множення до 5, то насправді їй залишилося вивчити зовсім небагато, тому що інші приклади вона вже знає. Це добре видно на цій таблиці множення, де кольорами виділені комірки, вже освоєні дитиною до даного моменту.

Складні приклади таблиці множення

У підсумку, залишилися всього шість прикладів, які і є найскладнішими та на які варто звернути пильну увагу.
6x7 = 42
6x8 = 48
6x9 = 54
7x8 = 56
7x9 = 63
8x9 = 72
Для запам'ятовування цих виразів таблиці множення краще використовувати гру в картки, щоб довести відповіді до автоматизму. Найефективніше використовувати 12 карток (із зміною місць множників). Як показує практика, у школярів, а часто і у дорослих, саме з цими шістьма множниками часто бувають деякі проблеми.

Також добре буде роздрукувати табличку множення і дозволяти дитині підглядати в неї, виконуючи приклади. Адже пам'ять у різних дітей різна - в когось більше розвинута зорова, а хтось краще сприймає на слух.

Комусь із дітей може сподобатись ось така табличка. Наприклад, в кого краще розвивається просторова уява і абстрактне мислення.

От і все! Всього за кілька уроків вся таблиця множення може бути легко і швидко вивчена!

Як НЕ ТРЕБА проводити відкриті уроки

Як НЕ ТРЕБА проводити відкриті уроки

Дуже цікава стаття була опублікована в журналі "Завуч". Пише вчителька... 

Читають теж учителі... 
Висновки кожен робить самостійно...

Колеги, я пропоную вам прочитати цей матеріал, а потім обговорити його на методичній нараді, наводячи конкретні приклади з нашої діяльності.

У прагненні успіху немає меж і кордонів, є нові висоти. Останнім часом я вже не можу дивитися відкриті уроки насамперед з однієї причини: суперечність між гума­ністичною риторикою про суб’єкт - суб’єктні стосунки, особистісно зорієнтований підхід та інші атрибути педагогічного гуманізму, з одного боку, і тими маніпуляціями та фо­кусами, до яких вдається вчитель у роботі з учнями, які ледь встигають реагувати на Його на команди.

Суб'єкт — це той, хто діє сам, бо йому так потрібно, і він знає, навіщо, і розуміє, чому саме так. А учень на такому уроці — як па­цієнт у хірурга: наркоз ввели і щось із ним роблять. Зрозуміло, що для користі, але що і як — не­зрозуміло. Та й розуміти не хочеться, прокинусь — побачу, що відрізали. Тобто щохвилини на уроці учень і не здогадується, що з ним буде далі. З такого погляду відкритий урок іще гірший від традиційного (коли можна передбачити, що з тобою буде далі: після опитування — пояснення, можна буде розслабитися).

Отже, маємо перше «не треба». Не треба перетворювати учня на пацієнта.

Парадоксально, але факт: часто саме намагання врахувати всі вимоги до «демократичного й гуманістично­го» уроку призводить до ще більшої дезорієнтації дитини в просторі уроку.

Наприклад, вибір теми відкрито­го уроку.Часто за таку тему оби­рають помітний афоризм, парадокс, проблемне питання тощо. З погляду активізації пізнавального інтересу такий прийом виправданий, але тема уроку й головне питання — це ме­тодологічно різні частини уроку. А методисти зазвичай ще й вказують на необхідність дотримуватися формулювань тем, визначених програмою на основі державного освітнього стандарту й закріплених у календарно-тематичному плані. Проблема в тому, що якщо на дошці одразу написано тему, то вона часто містить підказку або відповідь на запитання-каталізатор пізнавальної ді­яльності учнів, тому інтриги немає.

Варіанти оголошення теми:

·       тему виводять самі учні в про­цесі розв'язання титульної проблеми, при цьому спільне формулювання теми може стати способом організації рефлексії та підбиття підсумків уроку;

·       формулювання теми не мас містити відповіді на запитання, а тільки встановлювати межі по­шукової діяльності;

·       визначити тему уроку за до­помогою проблемного запитання: «Яку тему нам необхідно вивчати сьогодні, щоб наше знання про... стало вичерпним?» або «Як ви вва­жаєте, чому ми відійшли від логіки підручника й почали вивчати саме цю тему?»;

·       якщо на минулому уроці ви­вчали «А», то абсолютно логічно, що справжній урок присвячений «Б», й очевидно, що наступний урок буде про «В» (головне, щоб цієї логі­ки дотримувався вчитель, особливо на перших уроках навчального року, які відкривають новий розділ або велику тему).

Наступний момент — поста­новка мети й завдань на уроці. Сьогодні всі вже знають, що учні мають знати принаймні мету уроку.

Типові помилки:

1.    Учнів часто мучать запитан­ням: «Якої мети ми сьогодні маємо досягти?»

2.    Упродовж першої половини уроку учнів нудно водять манівця­ми до формулювання мети уроку. А оскільки діти не розуміють усі ці маневри, вони ніяк не можуть здогадатися, чого від них хочуть.

3. Учнів намагаються спонукати до формулювання дидактичної, а не пізнавальної мети уроку, розкри­ваючи перед ними всю педагогічну «кухню». Але не варто надто багато часу витрачати на формулювання мети, оскільки пізнавальна мета для дитини стає очевидною, коли визначають тему, і потребує тільки уточнення й вербалізації.

Тобто, не треба витрачати час на виведення теми та мети уроку тільки заради формулювання теми та мети. Усе це мас сприяти тому, щоб дитина одразу долучилася до значущої, зрозумілої, доступної для огляду діяльності. Саме це й на­зивається актуалізацією на уроці.

Наступне «не треба»: не треба починати урок з вислову: «Сьогод­ні ми проведемо урок у незвичній формі!» Як правило, цю фразу вимовляють з інтригою в голосі. Але навіщо? Якщо вчитель дає урок у своєму класі, цим він викриває се­бе і перед глядачами («Отже, він так узагалі не працює, але перед нами вирішив виявити оригінальність!»), і перед дітьми («Он як перед комісією виступає, а зазвичай він, виявляєть­ся, халтурить!»). Якщо ж учитель дає відкритий урок у новому для себе класі, він принижує цією фразою діяльність «рідного» для класу вчителя (підтекст — «А ось до мене так з вами не працювали!»).

Але найчастіше вчитель має рацію в одному: ця форма для нього і класу незвична. До чого це призво­дить на відкритому уроці? Учитель не може впоратися з новою для нього формою, урок «розповзається», втра­чаючи цю незвичну форму, діти в ній не вміють діяти, тому багато часу витрачають на опанування атрибутів нової форми.

Що ж робити - не брати оригі­нальні форми? Звісно, ні. Але важ­ливо пам'ятати, що використання будь-якої нової форми передбачає певні  правила педагогічної «техні­ки безпеки»:

1.    Жодних нових форм на уро­ці - усе слід апробувати хоча б кілька разів до відкритого уроку. Ви масте знати, які процедури дітям складно виконувати, як це подолати, як чіткіше давати інструктаж тощо. Це приходить тільки з досвідом.

2.    Будь-яка з цих «нових» форм не просто дидактична, вона універсальна для організації і навчальної, і позаурочної ді­яльності Відпрацьовуйте їх у всіх точках освітнього простору, тоді вони будуть для вас органічними, ваша поведінка природною, і жодні модифікації цієї форми в екстремальних умовах відкритого уроку не стануть для вас несподі­ванкою.

3.    Пам’ятайте, що кожна форма має свої атрибути, ознаки. Гра, діалог, групова робота, досліджен­ня, подорож, проект тощо — часто на відкритих уроках форма не відповідає змісту - тому що відбувається на уроці.

Наприклад, учитель каже: «А зараз ми і нами проведемо до­слідження. У вас на столах мікро­скопи, мікропрепарати й інструкція до виконання дослідження. Розпочинайте». Ми попросили в дітей цю інструкцію. Виявляється, за нею вони мали виконати таку послідов­ність дій: налаштувати мікроскоп, покласти на предметний столик мікропрепарат, розглянути його, виявивши різні стадії дроблення за­плідненої яйцеклітини, і замалювати побачене.

Отже, вчитель зовсім не розуміє, що таке дослідження. Або вчитель заявляє: «Виробництво чавуну ми будемо вивчати у формі гри. Гра називається "Виробнича нарада". На порядку денному — доповідь головного інженера про виробни­цтво чавуну. Головним інженером буду я". Зрозуміло, що гра на цьому уроці звершилася, не розпочав­шись. Тому, використовуючи певну форму (метод, прийом, технологію), слід уважно вивчити її атрибути, зрозуміти її відмінність від інших педагогічних засобів і уважно ви­вчити методику її організації.

Які мої рекомендації щодо від­критого уроку? Стартувати необхід­но від стандарту — обов'язкового мінімуму змісту освітніх про­грам. Оскільки сьогодні ситуація зі стандартами доволі зрозуміла, необхідно знати такий документ, який називається кодифікатор, — саме він визначає основні одиниці змісту освіти в конкретній освітній галузі. На його основі розробляють контрольно-вимірювальні матеріали для ДПА. Але — це для високої точності. Більшість педагогів, відповідаючи у відповідь на за­питання: «На що ви орієнтуєтеся, визначаючи зміст уроку?» — на­зивають у дев'яноста випадках зі ста підручники і програми. Вони вважають, що до них автори програм і підручників уже співвіднесли про­понований до вивчення матеріал зі стандартами.

4.  Пам’ятайте, що форма і зміст взаємопов’язані. З одного боку, форма визначає зміст — тобто об­рана форма потребує своєрідної переробки навчального матеріалу. Наприклад, зміст уроку на тему «Виробництво чавуну» у формі гри, діалогу, проекту й дослідження буде різним, тобто вчитель по-різному пе­реробить матеріал і учні по-різному його інтерпретують. З іншого боку, зміст визначає форму — тобто не кожен зміст може набути форми. Складно організувати, наприклад, гру на тему «Енергетичний обмін» або дослідження на тему «Основні поняття генетики».

Наступна група «не треба» пов'язана ті змістом навчального матеріалу.

Типові помилки:

1.    Прагнення підвищити рівень складності матеріалу майже до рівня вишу, демонструючи цим високий рівень роботи з учнями. Стандарти придумали і для того, щоб захистити дітей від сваволі вчителя. А принцип науковості в дидактиці розглядають у парі з принципом доступності. Тому дотримуйтеся міри

2.              Прагнення зробити матеріал доступним для дітей призводить до його зайвої примітивізації, навіть вульгаризації. Але ж принцип до­ступності в дидактиці доповнюється принципом науковості!

3.    3 цієї причини вчителі часто прагнуть використати цікавий додатковий матеріал. Небезпека полягає в тому, що чим цікавіший цей додатковий матеріал, то більша ймовірність, що запам’ятається саме він, а не основний зміст уроку.

4.            Учителі найчастіше пам’я­тають лише один компонент змісту — предметний. Зрозуміло, що це найбільш очевидний компо­нент, зазначений у стандартах, програмах, підручниках. Але це тільки «знання про світ» (за термінологією В. Розанова), а без доповнення його «знанням про пізнання» і «знанням про того, хто пізнає» зміст освіти не може бути повним.

Наступне «не треба» пов'язане з вибором засобів.

По-перше, на відкритому уроці не треба зловживати пояснювально-ілюстративним методом. Зрозуміло, що зовсім без нього не обійтися — це головний спосіб передавання інформації. Але невипадково цей метод іноді називають «каналізаційним» — інформація передається в одному напрямку, через що цей метод є малоефек­тивним. Щоб під час лекції учень мав змогу залишатися суб’єктом пізнання, недостатньо тільки до­давати «елементи бесіди». Тут або треба бути оратором, оповідачем найвищого класу, який талановито, парадоксально, яскраво подає (а не викладає!) матеріал.

Ну, і простіший варіант — зав­дання на слухання. Ідеальне по­єднання — захопливе натхненне викладання з неординарними завданнями на слуханні: знайдіть суперечність у моїй розповіді; від­новіть послідовність подій; складіть запитання до моєї розповіді так, щоб, відповідаючи на них, можна було відновити розповідь; відповідайте після моєї розповіді на запитання, до того ж, безпосередньої відповіді в оповіданні не буде, але буде ідея, яка вам вкаже шлях.

Слухання — лише один вид діяльності. Оптимально за урок дитина мас змінити 4 - 7 видів ді­яльності. Не треба гнатися за кіль­кістю різновидів діяльності. Доволі невмотивовано часто виглядають ко­манди вчителя: «А тепер пограймо». «А зараз ми з вами зробимо проект», «А тепер об'єднайтеся в групи, у нас буде групова робота».

Визначимося, на що ми опира­тимемося, обираючи ці види діяль­ності. Перше — вік, друге — рівень володіння ними видами діяльності, третє — специфіка навчального матеріалу. Обсяг і завдання статті не дають змоги розвивати кожну з цих позицій. Дозволю собі лише коментарі до деяких видів діяльності та форм роботи.

Не треба грати, якщо сам не вмієш грати. Більшість так званих дидактичних ігор — позо­лочена обгортка для гіркої пігулки опитування. Вони виконують роль місцевого знеболювального під час контролю знань. Це само собою вже добре в стресовій ситуації відкри­того уроку, але з погляду виховних, розливальних, освітніх завдань по­тенціал таких ігор невеликий. Більш ефективні, але затратні за часом рольові, дійові, імітаційні, організа­ційно-дійові ігри.

Не треба використовувати на відкритому уроці групову фор­му роботи. Загалом, ця форма мас величезний розливальний, виховний та освітній потенціал. Але на від­критому уроці групова робота «ви­микає» глядачів — присутні на уроці педагоги під час внутрішньої роботи груп, коли їм нічого дивитися, почи­нають відволікатися, спілкуватися, заглядати в зошити до учнів, тобто порушується сприйняття уроку як цілісної події освітнього про­цесу. Привернути увагу дітей після групової роботи складно, але можна, а от привернути увагу гостей буває складніше.

Поради тим, хто на цьому уроці хоче використати групову роботу:

1.    Добре опануйте технологію організації групової роботи. До­волі часто замість групової роботи на уроках використовують індивіду­альну в складі груп.

2.    На момент внутрішньої роботи груп сплануйте ще один очевидний шар роботи. Це може бути робота з окремим учнем біля дошки; інструктаж групи, у якої буде технічне або організаційне завдання (наприклад, обговорення правил оцінювання результатів роботи інших груп або правила дії опонентів тощо). Це також може бути діяльність гостей (наприклад, завданням однієї з груп буде вивчен­ня громадської думки з проблеми, для чого вони зможуть звернутися й до гостей уроку).

Не варто плутати форми роботи й види діяльності. Хоча на уроці їх треба чергувати. Дослідження, проектування, прогнозування, інсце­нізації, моделювання, конструюван­ня — це діяльність. Робота з книгою, робота в парах, робота в групах, фронтальна робота — форми. Часто форми змінюються, а діяльність зали­шається тією самою — репродукція.

Використання технічних засо­бів на уроці

Ось ці мої «не треба» стрімко застарівають, оскільки інформа­ційно-комунікаційні технології так само стрімко входять у практику школи. Мені доводилося досить часто бачити на відкритих уроках використання техніки заради «галоч­ки» — мовляв, ІКТ були. Так, на все­російському конкурсі один учитель весь урок про сімейство складноц­вітих демонстрував за допомогою мультимедійного проектора кар­тинку з айстрами, інший —таблицю Менделєєва, третій — карту Росії. Це один із наслідків моди на ІКТ — всі інші засоби навчання відійшли на другий план. Але ж динамічний посібник чи модель, реальний об’єкт або добре виконана таблиця набагато ефективніші за цифрові ресурси.

Я бачила, як учитель вивчав із ді­тьми пристрій світлового мікроско­па, спроектувавши його зображення на екран через мультимедійний проектор. Реальний мікроскоп при цьому стояв перед ним на столі. Правий був Е. Ільєнков, коли дорікав школі, що в ній вивчають не пред­мет, а знання про предмет! Це він ще не застав ІКТ!

Підбиття підсумків уроку — не менш небезпечний момент. Найчастіше вчителі наприкінці уроку ставлять два запитання:

- Чи сподобайся вам урок, діти?

- Отже, що ви сьогодні дізна­лися на уроці?

На перше запитання наші чудові діти хором відповідають: «Так!» Невже вони підведуть учителя, який складає іспит перед суворою комісією? А відповідаючи на друге запитання, вони старанно називають усе, що робили на уроці. Навіщо?

І той, і інший варіант завершення уроку завжди в мене спричиняють роздратування своєю прямоліній­ністю. Краще вже простенький фінал із виставленням оцінок і роз­дачею слонів — це хоча б логічно і для дітей, і для глядачів. А можливі й витончені варіанти з рефлексією у вигляді нагород за номінаціями «Найкращий аналітик», «Найкращий опонент», несподіваний фінал — закінчи речення: «Сьогодні мені не вдалося...», «Я й не підозрював...» Якщо на початку уроку призначити секундоміра, буркуна й оптиміста, то наприкінці по одній хвилині на їхню самореалізацію достатньо, щоб підбити організаційні підсумки уроку. Важливо, щоб ці прийоми не були несподіванкою для дітей і хоча б зрідка їх використовували й на робочих уроках.

Отже, відкритий урок — це лінза, яка фокусує основні ідеї індивіду­альної педагогічної технології. Тому необхідно ще раз подивитися на кон­кретне завдання конкретної теми та провести ревізію своїх уявлень про особисту місію, персональний сенс своєї діяльності, а потім не за­бувати утримувати їх у свідомості як критерій правильності своїх дій.

І ні пуху ні пера!