Літературні біографії людей, що змінили світ
У величезній кількості життєписів відомих учених легко загубитися. Тому «Дім інновацій» уклав добірку найцікавіших біографій видатних фізиків і математиків, узявши за основу рейтинг глобальної мережі Goodreads.
«Розум у дії. Як Клод Шеннон винайшов інформаційну еру», Джиммі Соні, Роб Гудман
A Mind at Play: How Claude Shannon Invented the Information Age by Jimmy Soni and Rob Goodman, 2017
У 1948 р. в реферативному журналі американської телефонної компанії Bell System вийшла стаття «Математична теорія зв’язку». Тоді вчені не звернули особливої уваги на публікацію, визнавши її більше технічною, ніж математичною. Однак саме ця стаття визначила подальший розвиток інформаційних технологій. Написавши її, американський математик та інженер Клод Шеннон заклав основи сучасної теорії інформації. Саме він запровадив у вжиток термін «біт», довів теорему про пропускну здатність каналів зв’язку, зробив чималий внесок до теорій імовірнісних схем, ігор, автоматів і систем управління, а також одним з перших висловив думку про те, що машини можуть грати в ігри та самонавчатися. Загалом, якби не було Шеннона – навряд чи б ми сьогодні користувалися інтернетом і ПК. Книга Соні й Гудмана – одна з найкращих біографій (а їх ще пошукати) незаслужено забутого математика. У них вийшов докладний і симпатичний портрет трохи дивного і безпосереднього, як дитина, вченого, який, попри свої грандіозні досягнення, абсолютно не вважав себе видатним.
«Американський Прометей. Тріумф і трагедія Роберта Оппенгеймера», Кай Берд, Мартін Шервін
American Prometheus: The Triumph and Tragedy of J. Robert Oppenheimer by Kai Bird and Martin J. Sherwin, 2005
Ця книга – мабуть, перша найповніша біографія «батька атомної бомби». У ній можна знайти безліч маловідомих і несподіваних фактів про американського фізика. На відміну від ще однієї популярної книги «Роберт Оппенгеймер і американське століття» Девіда Кессіді, в якій основну увагу приділено науковій діяльності Оппенгеймера, «Американський Прометей» дає максимально точне уявлення про те, якою людиною був один з найвідоміших учених XX сторіччя. Берд і Шервін ґрунтовно підійшли до питання і пролили світло не тільки на особисте життя фізика (в худого, завше із сигаретою в руках, нервового і блакитноокого Оппенгеймера були закохані мало не всі співробітниці секретної лабораторії в Лос-Аламосі), але і на погано досліджені періоди його біографії. Наприклад, коли він сумнівався, який науковий напрям обрати, й після Гарварду приїхав до англійського Кембриджа. Там Оппенгеймер мало не дістав діагноз «шизофренія», проте його психіатр визначив проблему молодого вченого як «гостра особистісна та професійна криза». Приблизно тоді ж Роберт почав працювати з Нільсом Бором, який врешті став значною частиною життя фізика. З Європи 23-річний Оппенгеймер повернувся до Штатів після публікації блискучої роботи з квантової теорії, щоб заснувати першу велику національну школу теоретичної фізики. Автори працювали над «Американським Прометеєм» понад 20 років, тож навряд чи люди, які цікавляться особистістю Оппенгеймера, мають право знехтувати цією книгою. У 2006 році Кай Берд отримав за неї Пулітцерівську премію.
«Ніколи бути лаконічним. Наукова біографія Вольфганга Паулі», Чарльз Енц
No Time to be Brief: A Scientific Biography of Wolfgang Pauli by Charles P. Enz, 2002
Нобелівський лауреат, австрійський фізик-теоретик Вольфганг Паулі – одна з ключових фігур в історії квантової механіки. Саме він 1925 р. відкрив нове квантове число – спін – і сформулював фундаментальний принцип заборони, який пояснив будову електронних оболонок атомів. Його найбільш докладну, інтимну і наукову біографію написав асистент і учень Паулі – Чарльз-Пауль Енц. В останні роки життя вченого Енц мав безпосередній доступ не тільки до «тіла», а й до всіх паперів Паулі. І саме він разом з дружиною видатного фізика розбирав його архіви після смерті в 1958 р. Над біографією нобелівського лауреата Енц працював багато років, і вийшла вона лише 2002 р. Монументальна праця «Ніколи бути лаконічним», певно, розкрила життя Паулі настільки, наскільки це взагалі було можливо. Адже з опублікованих раніше 2 600 листів ученого можна було скласти думку хіба що про його наукові доробки, але не про те, якою він був людиною. Книгу структуровано подібно до праці Абрахама Пайса «Наукова діяльність і життя Альберта Ейнштейна» – вона складається з ретельного аналізу наукових статей і екскурсів в особистий простір. Енц висвітлив більшість ключових подій життя дошкульного, жовчного Паулі, який підписував свої листи «Бич Божий», – самогубство матері, невдалий перший шлюб, щасливий другий. Розрив із першою дружиною 1930 р. кинув ученого в страшну депресію, яка привела його до знайомства з Карлом Юнгом. А воно вже вилилося в тривалу співпрацю і спільну збірку есе – раціонального фізика вабило все, що виходило за межі точних наук. Одно слово, вичерпнішого дослідження життя і роботи Вольфганга Паулі, ніж праця Енца, поки не існує.
«Найбільший дивак. Таємне життя Поля Дірака і загадка атома», Грем Фармело
The Strangest Man: The Hidden Life of Paul Dirac, Mystic of the Atom by Graham Farmelo, 2009
Британський фізик Поль Дірак у 24 роки захистив дисертацію, у 28 став членом Лондонського королівського товариства, у 30 – професором у Кембриджі, а в 31 рік здобув Нобелівську премію. Стівен Хокінг вважає його найбільшим англійським ученим від часів Ньютона. Молодий геній став піонером квантової механіки в 1920–1930-х рр., а його робота допомогла передбачити існування антиматерії. Ще дитиною проявивши неабиякі здібності в математиці, парубок був емоційно холодним, мав значні труднощі в спілкуванні з людьми і практично не вів світського життя. Єдиною його розвагою в університетські роки були недільні прогулянки на свіжому повітрі. Причому під час цих прогулянок, хоча Дірак спеціально і не намагався думати про фізику, він все одно примудрявся вправно розв’язувати задачі, над якими працював. Відчуженість ученого породжувала масу анекдотів про геніального дивака у спільноті фізиків. Наприклад, один з них розповідав про те, як недбайливий студент після лекції Дірака підняв руку і сказав: «Я не розумію рівняння на дошці». Лектор промовчав. Студент кілька разів повторив свої слова, бо ж чекав пояснень. У результаті Дірак не витримав і відповів: «Це не питання. Це коментар». Втім, для фізика, який переважно використовував для спілкування лише два слова – «так» і «ні», – і ця відповідь була надзвичайно розлогою. Автор біографії вченого пропонує своє пояснення проблем Дірака в спілкуванні з людьми та його небагатослівності – на думку Фармело, видатний фізик був аутистом. Колеги по університету пліткували про нетрадиційну сексуальну орієнтацію похмурого мовчуна – аж доки він несподівано для всіх не одружився. Сам же нобелівський лауреат вважав, що всі його біди – через суворого батька. Власне, інші подробиці про наукову кар’єру і особисте життя Дірака можна дізнатися, прочитавши книгу «Найбільший дивак».
«Остання людина, яка все знала. Життя Енріко Фермі, батька ядерної доби», Девід Шварц
The Last Man Who Knew Everything: The Life and Times of Enrico Fermi, Father of the Nuclear Age by David N. Schwartz, 2017
Це перша за півстоліття біографія геніального італійського фізика, який побудував ядерний реактор і став одним із творців атомної бомби. Фермі з дитинства виявляв неабиякі здібності до науки й мав неймовірно чіпку пам’ять. Не дивно, що в 24 роки він став професором Флорентійського університету, а через рік – Римського, де очолив кафедру. У 1938 р., у віці 37 років, Фермі здобув Нобелівську премію за дослідження властивостей нейтронів. Відомий італієць був не тільки блискучим теоретиком – недарма його біографія називається «Остання людина, яка все знала», – проте і захопленим експериментатором. На жаль, робота над ядерними дослідженнями призвела до ранньої смерті вченого – в 53 роки він помер від раку шлунка. Книга Девіда Шварца докладно описує все життя фізика – від раннього дитинства. Перед читачем постає геть непересічна особистість – Фермі, як і багато його видатних колег, вирізнявся одержимістю, котра межує з маніакальністю, у всьому, що стосувалося роботи. Однак, на відміну від того ж Дірака, він не був відлюдником – навпаки, зовсім не соромився своїх почуттів, був позбавлений снобізму і зарозумілості й так само, як і у фізиці, прагнув до максимальної простоти у всьому. Крім того, Фермі був чудовим педагогом, якого обожнювали учні – він однаково шанобливо і з розумінням ставився до всіх із них, навіть до найнетямущих. Його біографію, написану Шварцем, читаєш на одному диханні – вона сподобається навіть тим, хто не дуже знається на фізиці.
«Винайдення природи. Новий світ Александра фон Гумбольдта», Андреа Вульф
The Invention of Nature: Alexander von Humboldt’s New World by Andrea Wulf, 2015
Коли 1958 р. помер німецький учений-енциклопедист, фізик, метеоролог, географ, ботанік, зоолог і натураліст Александр фон Гумбольдт, по всьому світу на його честь влаштували пам’ятні мітинги. Александр (молодший брат філолога і лінгвіста Вільгельма фон Гумбольдта) вирізнявся неймовірною широтою наукових інтересів і вважав головним завданням «осягнення природи як цілого і збирання свідчень про взаємодію природних сил». Для сучасників учений був справжньою рок-зіркою, за свою діяльність прозваний Аристотелем XIX століття. Його біографія, написана Андреа Вульф, увійшла 2015 р. до списку найкращих книг за версією The New York Times, відхопила з десяток нагород, зокрема Royal Society Science Book Prize 2016, і перевидавалася 2016, 2017 і 2018 р. в 23 країнах. Учений був надзвичайно працездатним (об’їздив з експедиціями мало не всю земну кулю, написав 30-томник «Подорож до рівноденних областей Нового Світу в 1799–1804 рр.» і десятки інших робіт з ботаніки, географії, астрономії, геології), тому вмістити все його неймовірно насичене життя в одну книгу – завдання нетривіальне. Однак у Вульф вийшло – «Винайдення природи» читаєш як хороший пригодницький роман.
«Приголомшлива фізика. Всередині найбільшого експерименту в світі», Джон Баттерворт
Smashing Physics: Inside the World’s Biggest Experiment by Jon Butterworth, 2012
Це перша популярна книга про один з найважливіших експериментів XXI століття – роботу Великого адронного колайдера, найпотужнішого в історії прискорювача елементарних частинок, і пошуки «частинки Бога» – бозона Хіггса. «Приголомшлива фізика» не зовсім життєпис, швидше це щось середнє між «біографією» самого колайдера і автобіографією одного з провідних фізиків CERN, професора Університетського коледжу Лондона Джона Баттерворта. Автор у складі колективу з 8 000 інженерів та фізиків працював на колайдері в бункері на кордоні Швейцарії та Франції. Тому книга вийшла дуже особистою – вчений бачив усе на власні очі й брав безпосередню участь у найважливіших дослідженнях з фізики високих енергій. Тож його спостереження, аналіз подій перемежовуються фактами з життя самого Баттерворта і його роздумами. З одного боку, такий підхід викликав критику на адресу «Приголомшливої фізики» – багатьом читачам хотілося більше контексту і легкості викладу. З іншого – книгу тепло прийняли в науковій спільноті. У 2015 р. вона увійшла до короткого списку премії за найкращий наукпоп за версією Лондонського королівського товариства – Royal Society Winton Prize. Що таке отой бозон Хіггса? Що він робить? Як відкриття цієї частинки може змінити розуміння фундаментальних законів природи? Як воно – працювати в найбільшій науковій колаборації у світі? Відповіді на всі ці питання можна знайти в книзі Баттерворта.
«Людина, що пізнала нескінченність. Життя генія Рамануджана», Роберт Канігель
The Man Who Knew Infinity: A Life of the Genius Ramanujan by Robert Kanigel, 1991
Срініваса Рамануджан – видатний індійський математик, історія життя якого дивує не менше за його роботу. Майбутній учений народився і був вихований у суворих релігійних традиціях касти брахманів. Ще дитиною Рамануджан, який не мав спеціальної освіти, захопився математикою. У 14 років він самостійно відкрив формулу Ейлера про синуси й косинуси – і страшенно засмутився, коли дізнався, що вона вже опублікована. Молодий математик поглинав одну за одною тематичні книжки й був абсолютно одержимий числами та формулами. За словами покровителя і друга Срініваси в Кембриджі професора Годфрі Харді, «кожне натуральне число було особистим другом Рамануджана». Власне, саме завдяки Харді бідний індійський юнак залишив посаду клерка в рідній Індії, переїхав до Лондона і в 30 років став членом Королівського товариства. Професор одного разу отримав листа від молодого індуса із проханням опублікувати додані до нього формули, оскільки сам автор послання грошей на це не має. Долучені формули настільки вразили Харді, що він розпочав з Рамануджаном активне листування, результатом якого стали 120 раніше невідомих формул і переїзд юного генія в Англію. На жаль, Рамануджан, що вражав уяву сучасників своїми красивими і незвичайними формулами, помер 1920 р. у віці 32 років – імовірно, від сухот і загального виснаження. Однак його праці досі, через майже 100 років, захоплюють і дивують математиків. Так, наприклад, 2015 р. журнал Research in Number Theory опублікував статтю вчених, які вивчали передсмертні записи індійського генія, – вони дійшли висновку, що молодий самоучка був близький до доведення оригінальними методами Великої теореми Ферма (для випадку n = 3). Роберт Канігель особисто спілкувався з професором Харді, а тому йому вдалося створити неймовірно живий портрет Рамануджана. Оскільки «Людина, що пізнала нескінченність» – мало не готовий сценарій, нічого дивного, що 2015 р. з’явився і однойменний фільм. Тож якщо ви не читатимете книгу, можете подивитися чудову картину з Девом Пателем і Джеремі Айронсом у головних ролях.
«Алан Тьюрінг: Енігма», Ендрю Ходжес, Дуглас Хофштадтер
Alan Turing: The Enigma by Andrew Hodges and Douglas R. Hofstadter, 1983
У перекладі російською книга вийшла під назвою «Вселенная Алана Тьюринга». Цей ґрунтовний і серйозний життєпис англійського математика, як і належить будь-якій гарній біографії, розкриває особистість ученого з різних боків. Книга Ходжеса і Хофштадтера лягла в основу фільму «Гра в імітацію» з Бенедиктом Камбербетчем, стала бестселером New York Times і однією з найкращих науково-популярних книжок із фізики 2014 р. за версією The Guardian (історія життя Тьюрінга вперше побачила світ 1983 р. і була перевидана в 2012 і 2014 рр.).Професор математики в Кембриджі Ендрю Ходжес неабияк зацікавився особистістю вченого ще 1968 р., коли сам студіював кібернетику і читав про машини Тьюрінга. Пізніше, в 1973 р., він знову зіткнувся з ім’ям людини, яка змінила хід Другої світової війни. Ходжес входив до групи, сформованої Визвольним рухом геїв і лесбіянок в Англії, і саме тоді дізнався про історію, що призвела до смерті Тьюрінга і про яку тривалий час узагалі мало хто знав. Йдеться про примусову хімічну кастрацію, якій піддали вченого, що був представником нетрадиційної сексуальної орієнтації. Незабаром після цього Тьюрінг наклав на себе руки. Ходжес виконав колосальну роботу, коли готувався писати книгу: він дослідив усі збережені публікації відомого криптографа, листи, які все життя збирала мати Тьюрінга, провів десятки інтерв’ю з його знайомими, родичами й друзями. В результаті автор створив захопливу історію, в центрі якої – один з найкращих науковців XX століття, що з дитинства мав неймовірно живий розум, але до самої кончини страждав від самотності.
Комментариев нет:
Отправить комментарий